Поезія

Вірш: “А що мені до того…”

Здавалось би, а що мені до того, 
Що хтось пліткує: не така як всі. 
Не маю зовсім слухати нікого, 
Та біль на серці, очі у росі. 

Не звикла я, що світ не однаковий, 
Що доброта буває гірше зла. 
Найближчим може стати випадковий, 
Кого зустріла десь, як шляхом йшла. 

Не думала, що людяність — це рідкість, 
Що безталанних так багато є. 
Природа оминула їхню слабкість, 
Ці речі духом сильним лиш дає. 

Свої думки я лишу між грудей, 
Цінити буду тих, хто найрідніший. 
А Бог — він бачить зверху суть людей:
Хто — «як усі», а хто — геть зовсім інший.

© Сергій Ущапівський
21.02.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.