Здавалось би, а що мені до того,
Що хтось пліткує: не така як всі.
Не маю зовсім слухати нікого,
Та біль на серці, очі у росі.
Не звикла я, що світ не однаковий,
Що доброта буває гірше зла.
Найближчим може стати випадковий,
Кого зустріла десь, як шляхом йшла.
Не думала, що людяність — це рідкість,
Що безталанних так багато є.
Природа оминула їхню слабкість,
Ці речі духом сильним лиш дає.
Свої думки я лишу між грудей,
Цінити буду тих, хто найрідніший.
А Бог — він бачить зверху суть людей:
Хто — «як усі», а хто — геть зовсім інший.
© Сергій Ущапівський
21.02.2021
