Взяла я в осені усе собі найкраще,
Тож маю щастя побороти переляк,
Не жити хибно чи, бува, пропаще,
Тепер стук серця — це життя маяк.
Ще сльози йдуть, та то душею плачу,
Стою незламно, хоч і стомлене лице.
Я чую тишу всюди і незриме бачу,
Спасибі вам, роки мої, за це.
За потрясіння й море сліз,
За невимовну радість тиху,
За весь присутній фаталізм,
За дні, коли ридала з сміху.
Тепер не знаю ні краплини смутку,
Нема жалю, що я прийшла у світ.
Із всього статку і мого набутку
Тепер є мудрість і багатство літ.
© Сергій Ущапівський
17.10.2021
