Вірш: “Безвихідь”

Я не знаю, чи варто зізнатися, 
Та безвихідь говорить в мені.
 До нестями зумів закохатися,
 Тож живу я тепер, наче в сні. 

День по колу міняється впевнено з ніччю, 
Та для мене, здається, той час зупинивсь.
Миті радості й суму біжать по обличчю —
Я блукати примарно без тебе стомивсь. 

Я ще досі живу відчуттям в тому дні,
 Як спокуту гріхів мовчки муку терплю.
 Дай нарешті щасливим набутись мені, 
Несказанне до цього сказавши «люблю»…

© Сергій Ущапівський
16.11.2021