Я хочу в дитинство, у любі часи,
Де вік ще дорослий в мені не почався,
Де спокій ще був, як прадавні ліси,
У шепіт яких кожен любо вслухався.
Де все пізнавала я в світі уперше,
Ще сталим не стало довкілля моє,
Ще старту не було до всіх моїх звершень
І тих стусанів, що життя нам дає…
Ще навіть не знала — душа теж хворіє,
Болить навіть більше, ніж тіло, що є,
Коли день проходить і вже вечоріє,
Під ребрами сумом вона віддає…
Не знала того, що всі люди геть різні,
Одні з них всередині з Богом живуть.
Від цього здаються такі серцю рідні,
Є й інші, що кігтями душу шкребуть.
Хотіла б відчути оті почуття,
Немов одягнути коштовне намисто,
Де, замість перлин, тільки є відчуття,
Які надає безтурботне дитинство…
© Сергій Ущапівський
30.10.2021
