
Вірш: “Бентежні спогади”
Стонадцять днів і стільки же ночей Бентежить тиша, смутком огортає. Тривожним сном торкається плечей, Всього зсередини бере й стискає. …Здавалось, доля — зустріч, що була, Щасливі двоє вмить ту почувалися. В душі у кожного своя весна цвіла, Всього не знали… тож і помилялися… Та казка канула у безвість небуття, Життя свої внесло у неї корективи, Лишивши біль про всі відчуті почуття, Який, як море, сильний і його припливи... © Сергій Ущапівський 13.11.2021


