Поезія

Вірш: “Бентежні спогади”

Стонадцять днів і стільки же ночей
Бентежить тиша, смутком огортає. 
Тривожним сном торкається плечей,
 Всього зсередини бере й стискає.

 …Здавалось, доля — зустріч, що була,
 Щасливі двоє вмить ту почувалися. 
В душі у кожного своя весна цвіла,
 Всього не знали… тож і помилялися…

Та казка канула у безвість небуття, 
Життя свої внесло у неї корективи,
 Лишивши біль про всі відчуті почуття, 
Який, як море, сильний і його припливи...

© Сергій Ущапівський
13.11.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.