Вірш: “Божа милість”

Осіннім вечором, закутавшись у плед,
Порину в роздуми, які туманом вкриють.
У спогадах тих мчатиму вперед,
До тих думок, що істини відкриють.

Згадаю те, що в безвість відійшло,
Минулим стало і чомусь навчило.
До мене досвідом назад прийшло
І тихо десь в душі воно спочило.

…А потім сам собі зізнаюсь,
Що все прийняв як Божу милість.
А те, що нею переймаюсь, —
Так то настала моя зрілість…

© Сергій Ущапівський
08.09.2021