Вірш: “Розмова з другом”

Тепер ми разом: я і добрий ліс, 
Прийшла до нього, хоч і не навіки. 
Сховати біль невимовлених сліз, 
Яких течуть, буває, повні ріки. 

Не в змозі я спинити їх потік, 
Ховаю погляд в листі, що опало. 
Стою й дивлюся десь собі убік,
 Вони ж біжать з очей моїх зухвало.

 «...Візьми й зі мною тугу розділи, 
Заплач дощем — нехай печалі змиє.
 Любов'ю серце тільки наділи, 
Тією, що як сон враз оповиє…»

© Сергій Ущапівський
10.11.2021