Вечірня тиша осені колише,
В теплі гойдає навкруги ліси.
Росою вечора довкола дише,
Чарівні залишаючи сліди.
Вона не плаче, навіть не сумує,
Плоди довкілля — це її заслуга.
В тумані вечора усе вона цілує,
Роси краплини — то така у неї туга.
Той магнетизм теплом бере за плечі
І стигне час, який хтось раптом зупинив.
Стають відчутними не знані досі речі,
Якими світ у ту миттєвість полонив.
І неповторні миті вечора імлисті,
Підкралось марення, неначе сон,
Дерев навколо крона жовтолисті
Відчути осені дають усім сезон.
© Сергій Ущапівський
23.10.2021
