Вірш: “Вишиванка”
Калини грона, золоте колосся, Блакить волошок, наче небокрай, — У вишиванці все сплелося, Аж душу зачіпає вкрай. Чужинцю речі ці не знати, Не мати щему у душі, Сакральні не відчути знаки — Вони йому повік чужі. Для українця — це святиня, І суть її для нас велична. Свободи й волі то твердиня, Що, як життя саме, одвічна. © Сергій Ущапівський 20.05.2021