Поезія

Вірш: “Вона…”

Вона — мій розпач і моя надія, 
Безмежність світу у красі, 
Найбільша радість, навіть мрія, 
В ній відчуття присутні всі. 

Вона — натхнення сьогодення, 
Щось невимовно дивне, чисте. 
Чому немає навіть ймення
Серед імен усіх врочистих? 

Мовляю їй: «Душа моя». 
«Очей моїх ти — ясен світ,
Навіки тільки-но твоя», —
Зворотно чую я одвіт.

© Сергій Ущапівський
30.10.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.