Поезія

Вірш: “Втіха душі”

Душа здіймається над світом до небес
У час покою, в мить, коли все добре.
 Не може стримати її людський прогрес,
 Тож в тому спокої злітає аж за обрій. 

Не бачить хмар, не знає меж, кордонів, 
Летить у безвість вічності в той час. 
І творить графіку нових своїх шаблонів,
 В яких і буде жити далі повсякчас. 

Їй ні до чого навіть зміни всіх епох, 
Століття величі чи, може, постмодерну. 
Посеред тих віків, що є, стількох
Знайде для себе втіху, най хоч і химерну.

© Сергій Ущапівський
02.09.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.