
Вірш: “Вітер”
Хоч світ великий і безмежний, Все ж чутно вітру в ньому кроки, Який від нього незалежний, Бо спритний, як гірські потоки. Цілує, ніжить, обіймає, Міняє вихватки і пози. Ще мить — його уже немає. І йдуть дощі, неначе сльози. Підкрався тихо і шумить, Розмову дивну починає. І тільки в серці у ту мить Він ніжно спокоєм лунає. © Сергій Ущапівський 18.09.2021


