Поезія

Вірш: “Вітер”

Хоч світ великий і безмежний,
Все ж чутно вітру в ньому кроки,
Який від нього незалежний,
Бо спритний, як гірські потоки.

Цілує, ніжить, обіймає,
Міняє вихватки і пози.
Ще мить — його уже немає.
І йдуть дощі, неначе сльози.

Підкрався тихо і шумить,
Розмову дивну починає.
І тільки в серці у ту мить
Він ніжно спокоєм лунає.

© Сергій Ущапівський
18.09.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.