В словах є все, вчаїлось там і спить,
Час слушний жде: піти у світ на волю.
До тих моментів там воно мовчить,
Само для себе ще не знає долю.
Людська потреба ті слова покличе,
Німий набат свідомість розірве.
Мільйон емоцій буде на обличчі,
І кожну з них життя переживе.
Йому не вперше, навіть не востаннє
Безмежну кількість бачити думок.
І те, як кожна візьме чимось стане
Та потече у слові, як струмок.
...Хоч сонце літ давно уже в зеніті,
Подеколи для себе визнаю:
Блукаючи життям отак по світі,
Я їхню мудрість тільки пізнаю...
© Сергій Ущапівський
11.07.2021