Поезія

Вірш: “Горобина”

Звисають грона горобини, 
Гілля зимового окраса. 
І тільки вітер щогодини
Шепоче: "Глянь, яка прикраса!

Людино, хвильку зачекай, 
Побач намисто те червоне, 
Красу природи в тім пізнай,
 Що в серці вік не охолоне". 

"Не йди, поглянь, я досі є, 
Хоч віку зовсім вже віджила. 
Знайди хоч хвильку для мене, 
Щоб я самотньо не тужила". 

Здається, начебто й сама
Та горобина промовляє.
 Із-поміж всього, зокрема, 
Тремтить, бо холод відчуває.

 Покірно гронами киває, 
Бо тож зима її просила:
Допоки все відпочиває, 
Природа щоб була красива!

© Сергій Ущапівський
15.02.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.