Звисають грона горобини,
Гілля зимового окраса.
І тільки вітер щогодини
Шепоче: "Глянь, яка прикраса!
Людино, хвильку зачекай,
Побач намисто те червоне,
Красу природи в тім пізнай,
Що в серці вік не охолоне".
"Не йди, поглянь, я досі є,
Хоч віку зовсім вже віджила.
Знайди хоч хвильку для мене,
Щоб я самотньо не тужила".
Здається, начебто й сама
Та горобина промовляє.
Із-поміж всього, зокрема,
Тремтить, бо холод відчуває.
Покірно гронами киває,
Бо тож зима її просила:
Допоки все відпочиває,
Природа щоб була красива!
© Сергій Ущапівський
15.02.2021