Вірш: “Дивний сон”
Ви чуєте, діброви шелестять? Відлунням душу зачіпають: То раптом дико засвистять, То в тиші вічній затерпають. До світу так вони говорять, Гілля до неба простягнувши, На все поглянувши довкола, Нічого зовсім не минувши. Ростуть отак собі роками, Все споглядають навкруги. Хитають вдумливо гілками Серед буденної нудьги. І так стає від того втішно, Немов поринув в дивний сон, Що огорнув собою ніжно І захопив у свій полон. © Сергій Ущапівський 22.07.2021
2 коментарі
Диво
Недумано, негадано
забігла в глухомань,
де сосни пахнуть ладаном
в кадильницях світань.
Де вечір пахне м’ятою,
аж холодно джмелю.
А я тебе,
а я тебе,
а я тебе
люблю!
Ловлю твоє проміння
крізь музику беріз.
Люблю до оніміння,
до стогону, до сліз.
Без коньяку й шампана,
і вже без вороття, —
я п’яна, п’яна, п’яна
на все своє життя!
Ліна Костенко
Сергій Ущапівський
І день — не день, і ніч — не ніч,
Відсутня будь-яка логічність.
Та і не в тому тільки річ,
Здається, наче канув в вічність.
Живу тепер я кожен день,
Аби-то як і як-то-небудь.
Серед усіх навкруг знамень
Я бачу тільки тьмяне небо.
Рутина днів іде поволі,
Мене, буває, зачіпа.
Тримає міцно у неволі
І щедро болю насипа.
Ти пригорни лише до себе,
Най щезне тиша та німа.
Давно нема життя без тебе,
Без тебе — і мене нема…
© Сергій Ущапівський
21.05.2021