Щоденно чую спозарання,
Як ти на мене кажеш Диво.
Помітне навіть хвилювання,
Як промовляєш несміливо.
Ніяковієш, хоч не бачу,
Здається, навіть червонієш.
Я знаю, що для тебе значу,
І також те, про що ти мрієш.
Ти — світ, незнаний багатьом,
Для мене ж він відкритий всюди,
Що став моїм отим письмом,
Яке в віршах читають люди.
Тебе пишу, немов картину,
Та, замість пензля, є слова.
Відчую кожну в них клітину,
Щоб ти була, немов жива.
Їх буде безліч, обіцяю,
Звучати стануть переливом.
У барвах — тих, що уявляю,
Любові, що назвала Дивом.
© Сергій Ущапівський
01.09.2021
