Поезія

Вірш: “До Дня єднання”

Та не однаково мені, як далі жити, 
Моя земля — це скарб моїх батьків,
Які навчили понад все її любити,
І та любов — це спадок всіх віків. 

В нас все своє, не треба нам чужого, 
Що маєм — наше, і не маєм нарікань.
 Ні в кого зовсім ми не просимо нічого, 
Тож не пробачим зайвих зазіхань. 

В серцях нескорених є віра, як граніт, 
Тверда в своїх благих переконаннях. 
Єднання нації вже піднялось в зеніт, 
Зачувши хижий дух у запитаннях. 

Ми — уособлення державності країна, 
У назві тій для нас заховане святе. 
Тож хто за що — не знаю, ми — за Україну, 
Лихий думками лиш би зрозумів оте…

© Сергій Ущапівський
16.02.2022

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.