Поезія

Вірш: «Забери мене, мамо, в дитинство»

Забери мене, мамо, в дитинство,
В безтурботність, яка там була,
Де з цілунків носила намисто,
Тих, що ти доторкалась чола.

Де ведмедик, що разом купили,
Був рідніший, ніж люди, що є.
«Пам’ятаєш, як нас заручили?» —
Досі згадка та сміху дає.

Я ще зовсім печалі не знала,
Ну хіба що, як ваву зроблю.
Ще від болю в душі не кричала,
Що так сильно когось я люблю.

Хочу знову часи ті прожити,
Де нічого ще груди не стисло.
Тільки, мамо, тебе там любити,
Забери мене, прошу, в дитинство.

© Сергій Ущапівський
14.07.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.