Вірш: “Метіль”

Мете метіль лиха, гудуть в полях дерева, 
Оркестром білих, перкалевих хуртовин.
Стоїть стіною між людьми і світом мрево,
Яке з’явилось, мабуть, із небес глибин.

Дивився погляд заворожено вперед,
Минулі дні життя в сніжинках пробігали.
Ховались тінню десь собі поміж дерев
І там спочити на снігах отих лягали…

…Щасливо й втішно в той було момент,
Крізь завірюху відчувалась радість.
Знайшовсь останній відчуттів фрагмент,
Який і дав відчути цю реальність…

© Сергій Ущапівський
25.12.2021