Серпанок ніжний простір огорнув,
Світало небо, все довкола спало.
Гіллям старезний дуб у сні хитнув,
Стакато звуків тих лунало досконало.
Та ранок зовсім не шумів,
Не чутно було спів природи.
Ніхто б, мабуть, і не посмів
Свої творити епізоди.
Здавалось, мить — і ніч покине,
Спочити піде, щоб прийти.
У час, як світ у сон полине,
Щоб знову заново зійти.
Казкове, дивне полотно
Безмежно всюди розстелити.
Сипнути, наче борошно,
Зірок, що будуть нам світити.
Безрогий місяць, мов ліхтарник,
Вправлятись стане між вогнів.
Світанку нового провісник
І світлих, ясних, нових днів.
© Сергій Ущапівський
03.09.2021
