Вірш: “Криниця ніжності”

Одмучилась, відплакавши, та й годі, 
Тож стала каменем для всіх нещасть. 
Такі, як я, поміж людьми у моді,
Не кожен стільки всім душі віддасть.

Я не жалкую за розтраченим в мені, 
Що розмінялася на звичне і щоденне. 
Тепер той досвід, наче сонце у вікні, 
Найбільш важливе, ніжно-сокровенне.

 …Мадонна з статками, що майже на нулю, 
Проте речей безцінних є в мене дещиця. 
Любов, якою світ і люд увесь люблю, 
А ще в душі глибока ніжності криниця...

© Сергій Ущапівський
12.12.2021