Вірш: “Літні етюди”

Колосяться у полі безмежні лани,
 Розлилися навкруг, наче ріки. 
Стигле жито набралося вже сивини, 
Заколисує стиха повіки.

 Доторкнутись до неба все хоче колосся,
 Відчуває ласкавий від нього промінчик.
 Ніжить сонечко щедро, грайливо волосся, 
Колосочків стебельця малесенький кінчик.

 ...І триває краса без початку й кінця,
Аж проймає всього дивна туга.
Відпустити б землі вже того корінця, 
Та гойдає корівку, Господнього друга... 

© Сергій Ущапівський
12.07.2021