Самотнім вечором я сяду до вікна,
До нього притулюся, мов до тебе,
Усе чекаючи того твого дзвінка —
Від нього у душі відчутний трепет.
Наллю собі до келиха вина —
Той колір твої губи нагадає,
Які для мене дивна дивина, —
Свідомість їх такими споглядає.
Без тебе важко — слів нема,
Та й ними так не розказати,
Яка повсюди в мене тьма, —
На неї б зорі нанизати.
Мене відчуй на рівні душ,
Нехай хоч це тебе милує.
Віддайся почуттям чимдуж,
В яких весь світ немов цілує.
Весь смуток миттю відійде,
Огорне ніжність невимовна.
Навшпиньки тихо підійде,
Та, що найбільше молитовна.
© Сергій Ущапівський
12.07.2021