Вірш: «Моя сутність»

Тиху бесіду чую: говорить природа,
Розмовляє з дощем, котрий всюди шумить.
По-осінньому чутна її прохолода,
Навіть спокій незвичний помітив в цю мить.

Стала світу відчутна сезонна первинність,
Та, від котрої тепло у грудях стає.
Дивовижна краса і чарівна невинність,
Та, що барвами осені так виграє.

…І завмер зупинившись, промовив: «Люблю,
Вам спасибі за все і за Вашу присутність,
За натхнення, яке в Вас постійно ловлю,
У якому захована вся моя сутність».

© Сергій Ущапівський
25.09.2021