Вірш: “Надзвичайна любов”

Я щасливий нарешті по-справжньому, 
Тож у цьому, між іншим, зізнаюсь. 
Віднайшовсь в почутті, як світ давньому, 
Жити далі з любов'ю звикаюсь.

Не бентежить мене і ніяк не лякає
Те, що в серці з’явилося зовсім нове.
І по тілу мурахами тихо блукає, 
І у ньому тепер там щоденно живе.

Бранцем волі своєї надалі я став,
Не боюся лишитись в полоні до скону.
Дар, який я від неба для себе прийняв, —
Це любов, що буває одна із мільйону.

© Сергій Ущапівський
15.02.2022