Ми все поспішаєм, а нам би завмерти
У буднях щоденних — і просто мовчати,
Побачити дивні природи мольберти,
Де спокій навчився собі спочивати.
Торкнутися вічного всього душею,
Відчути від того в собі благодать.
Десь подумки злитися з тою землею,
Красою здивованим так і стоять.
...Скажи мені, матінко всього живого,
Неначе дитині, що в світ привела:
Чи стріну я любого серцю одного?
Най знак хоч якийсь би мені принесла.
Жевріє надія десь глибоко в серці,
Колишеться, наче маленька свіча,
Що я посміхнуся ще ніжно в люстерці, —
Обійми кохання торкнуться плеча...
© Сергій Ущапівський
06.08.2021
2 коментарі
Диво
Напитись голосу б твого
Та втамувати врешті спрагу.
Не вистача мені цього,
Тому й втрачаю рівновагу.
© Сергій Ущапівський
Сергій Ущапівський
Щасливі колишнім не пишуть,
Минулим вони не живуть,
Десь інколи щось пригадають
І далі життям собі йдуть.
Щасливі колишнім не дзвонять,
Те зайве пройшло, наче сон.
Реальність у них тепер інша
З якою вони в унісон.
Щасливі в душі мають спогад,
Минуле собі не зовуть.
Інакший у них тепер погляд,
Теперішнім тільки живуть.
© Сергій Ущапівський
03.11.2020