Поезія

Вірш: “Наполовину”

Наполовину твій я став, мені здалося, 
Реальністю, що мріялась в роках. 
Уяви витвір, голос безголосся
Тепер відчутний вже в руках.

Наполовину став свідомістю твоєю,
Її доповнив дивним відчуттям, 
Небесним світлом, ніжною зорею, 
Яка веде тепер тебе життям. 

Наполовину... Замінив тобі усе, 
Та не помітив зовсім навіть інше, 
Що ти тепер для мене — все, що є, 
А може, й навіть набагато більше.

© Сергій Ущапівський 
22.04.2021

2 коментарі

  • Диво

    Самотнім вечором я сяду до вікна,
    До нього притулюся, мов до тебе,
    Усе чекаючи того твого дзвінка —
    Від нього у душі відчутний трепет.

    Наллю собі до келиха вина —
    Той колір твої губи нагадає,
    Які для мене дивна дивина, —
    Свідомість їх такими споглядає.

    Без тебе важко — слів нема,
    Та й ними так не розказати,
    Яка повсюди в мене тьма, —
    На неї б зорі нанизати.

    Мене відчуй на рівні душ,
    Нехай хоч це тебе милує.
    Віддайся почуттям чимдуж,
    В яких весь світ немов цілує.

    Весь смуток миттю відійде,
    Огорне ніжність невимовна.
    Навшпиньки тихо підійде,
    Та, що найбільше молитовна.

    © Сергій Ущапівський
    12.07.2021

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *