
Вірш: “Непересічне…”
Мені б цю мить у вічність вкарбувати, Щоб раз за разом виринала з забуття. І тільки подумки у час той цілувати Мою любов, що стала символом життя. Відчуті дотики у серці зберегти, Втішатись щастю невимовному і тільки. Душі душею через відстань досягти, Раптовим трепетом з’явившися нізвідки. …В твоїх руках є щось таке магічне І навіть більше ніж людське тепло. В епоху техніки украй непересічне, Любов'ю щирою відчутне крізь чоло… © Сергій Ущапівський 28.01.2022


