Вірш: “Непересічне…”

Мені б цю мить у вічність вкарбувати, 
Щоб раз за разом виринала з забуття. 
І тільки подумки у час той цілувати
Мою любов, що стала символом життя. 

Відчуті дотики у серці зберегти, 
Втішатись щастю невимовному і тільки. 
Душі душею через відстань досягти,
 Раптовим трепетом з’явившися нізвідки.

 …В твоїх руках є щось таке магічне
І навіть більше ніж людське тепло. 
В епоху техніки украй непересічне, 
Любов'ю щирою відчутне крізь чоло…

© Сергій Ущапівський
28.01.2022