Вірш: “Нескорена весна”

Цвіли сади, вбиралися в красу, 
Стояло небо, сповнене тривоги. 
Війни відчувши силу навісну, 
Світити сонце вже не мало змоги. 

Дощем холодним плакало згори
На ті сади і на отой лісочок. 
В години тої, що прийшла, пори
Лунав, як грім, зозулі голосочок. 

Навшпиньки світом йшла, як тінь, весна, 
В барвистім одязі була помітна рана. 
Мільйонів вирв війни — тому така сумна, 
Нескорена, хоч вся від них у шрамах…

© Сергій Ущапівський
07.05.2022