Вірш: “Ну все, любове… спочивай”

Ще трохи й здамся — сили вже нема
Тримати те, на вітер що є схожим. 
Душа заплаче, хоч вона й німа,
 Любов була оця дарунком Божим. 

Стомився в двері стукати невпинно,
 Вже всі слова вони почули за тебе. 
Так треба, мабуть… а точніш — повинно,
 Інакшим щастя бачиш для себе. 

Тож губи тихо прошепочуть
Слова останні «прощавай». 
Журливо листя затріпоче —
Ну все, любове… спочивай.

© Сергій Ущапівський
21.06.2021