Поезія

Вірш: “Одержима тобою”

Одержима тобою і волі не маю, 
Щоб спинитись — ще поки є певна межа. 
Я для себе одне тільки впевнено знаю, 
Що тобі я душею також не чужа. 

Безнадій не боюся, всі втрати позаду, 
Є тепер розуміння, що значить любов, 
Та, в якій почуваєшся геть безпорадно
І втрачаєш себе тільки знову і знов. 

Є в мене почуття — від них щаслива, 
Не боюся лишитись в полоні рабою. 
Кохана взаємно — це дуже важливо, 
Відчуваю, як я одержима тобою…

© Сергій Ущапівський
30.09.2021 

Один коментар

  • Диво

    … І не дивуй, що я прийду зненацька.

    Мені ще ж побороти переляк.

    На штурм Бастилій — просто. На Сенатську.

    А от до тебе — я не знаю як.

    Вже одпручалась гордістю і смутком,

    одборонилась даллю, як щитом.

    Як довго йшла до тебе, як нехутко,

    і скільки ще і сумнівів, і втом!

    Прийми мою понівечену душу,

    збагни й пробач мій безнемірний острах.

    Дай хоч на мить забути слово — «мушу»,

    це перше слово з букваря дорослих.

    Мені без тебе сумно серед людства.

    Вже людству не до себе й не до нас.

    А дика груша світиться як люстра.

    І чутно гомін тополиних трас…

    Ліна Костенко

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.