Вірш: “Одержима тобою”
Одержима тобою і волі не маю, Щоб спинитись — ще поки є певна межа. Я для себе одне тільки впевнено знаю, Що тобі я душею також не чужа. Безнадій не боюся, всі втрати позаду, Є тепер розуміння, що значить любов, Та, в якій почуваєшся геть безпорадно І втрачаєш себе тільки знову і знов. Є в мене почуття — від них щаслива, Не боюся лишитись в полоні рабою. Кохана взаємно — це дуже важливо, Відчуваю, як я одержима тобою… © Сергій Ущапівський 30.09.2021
2 коментарі
Диво
… І не дивуй, що я прийду зненацька.
Мені ще ж побороти переляк.
На штурм Бастилій — просто. На Сенатську.
А от до тебе — я не знаю як.
Вже одпручалась гордістю і смутком,
одборонилась даллю, як щитом.
Як довго йшла до тебе, як нехутко,
і скільки ще і сумнівів, і втом!
Прийми мою понівечену душу,
збагни й пробач мій безнемірний острах.
Дай хоч на мить забути слово — «мушу»,
це перше слово з букваря дорослих.
Мені без тебе сумно серед людства.
Вже людству не до себе й не до нас.
А дика груша світиться як люстра.
І чутно гомін тополиних трас…
Ліна Костенко
Світлана
❤️