Вірш: “Омріяна реальність”
Сад розцвітав, як і кохання наше, Вбирався в шати білого вбрання. Хотів за дружку бути — не інакше, Тому й зацвів для нас іще зрання. А соловей, що стиха причаївся, На всі усюди трелі заспівав. Він, як ніхто, в любові розумівся, Тож нею всесвіт щиро напував. В ту мить усе було обом на радість, І щем любові тільки й наростав. Я бачив ту омріяну реальність, Любов свою і сад, що розцвітав. © Сергій Ущапівський 28.07.2021
2 коментарі
Диво
ЛІНА КОСТЕНКО
У світі злому і холодному,
де щастя зіткане з прощань,
чи ми пробачим одне одному
цю несподівану печаль?
Чи будем вік себе картати?
Але за віщо, Боже мій!
За те, що серце калатати
посміло в ніжності німій?!
За ті передані привіти?
За тихий погляд, що п’янить?
Нехай це сонечко посвітить.
Нехай ця туга продзвенить.
Сергій Ущапівський
Якщо згадаєш подумки мене,
Торкнись грудей своїх рукою.
Це смуток миттю прожене,
Повіє ніжністю легкою.
Згадай мене, згадай і нас,
Всі миті щастя неповторні.
І той такий приємний час,
Що був і справді чудотворний.
Я відізвусь луною в серці
З-під пальців рук, твоїх долонь,
У днях життя, у круговерті
До мене ти не охолонь.
© Сергій Ущапівський
04.02.2021