Поезія

Вірш: “Омріяна реальність”

Сад розцвітав, як і кохання наше, 
Вбирався в шати білого вбрання. 
Хотів за дружку бути — не інакше, 
Тому й зацвів для нас іще зрання. 

А соловей, що стиха причаївся,
 На всі усюди трелі заспівав.
 Він, як ніхто, в любові розумівся, 
Тож нею всесвіт щиро напував. 

В ту мить усе було обом на радість, 
І щем любові тільки й наростав. 
Я бачив ту омріяну реальність, 
Любов свою і сад, що розцвітав.

© Сергій Ущапівський 
28.07.2021

2 коментарі

  • Диво

    ЛІНА КОСТЕНКО

    У світі злому і холодному,
    де щастя зіткане з прощань,
    чи ми пробачим одне одному
    цю несподівану печаль?

    Чи будем вік себе картати?
    Але за віщо, Боже мій!
    За те, що серце калатати
    посміло в ніжності німій?!

    За ті передані привіти?
    За тихий погляд, що п’янить?
    Нехай це сонечко посвітить.
    Нехай ця туга продзвенить.

    • Сергій Ущапівський

      Якщо згадаєш подумки мене,
      Торкнись грудей своїх рукою.
      Це смуток миттю прожене,
      Повіє ніжністю легкою.

      Згадай мене, згадай і нас,
      Всі миті щастя неповторні.
      І той такий приємний час,
      Що був і справді чудотворний.

      Я відізвусь луною в серці
      З-під пальців рук, твоїх долонь,
      У днях життя, у круговерті
      До мене ти не охолонь.

      © Сергій Ущапівський
      04.02.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.