Пастушка хмар, окраса піднебесся,
Сердець закоханих величний рай.
На неї тільки-но, буває, здерся,
А наче втік за небокрай.
Там романтизмом всюди віє,
Там велич духу і епох,
Приємне щось душі навіє,
Коли присутні там удвох.
Стоїть красуня у Парижі —
У місці, де живе любов,
Якою дихає підніжжя,
Коли до неї підійшов.
Мабуть, на небі так хотіли
З’єднати люблячі серця,
Щоб любий / люба шепотіли
Без краю й навіть без кінця.
Щоб казка та тривала вічність —
Для двох закоханих сердець.
Присутня в вежі тій величність,
Що лишив Ейфель як творець.
© Сергій Ущапівський
19.04.2021
