Поезія

Вірш: “Примарні спогади”

Уникаю всіх згадок про тебе по змозі, 
Як дитина мала, вчуся заново йти.
По життєвій нелегкій, самотній дорозі
Від самої себе не виходить втекти. 

Ще болить поміж ребер, стискаючи груди, 
Те, що спогадом в зморшках лягло на чоло. 
Зустрічаються шляхом подекуди люди, 
Тільки серце снігами моє замело…

Я спокійна занадто — аж страшно самій, 
Душу зовсім тепер не бентежить «Пробач». 
Погляд наче застиг й так веде по прямій, 
Де примарним є ти і таким же твій плач…

© Сергій Ущапівський
27.12.2012

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.