Поезія

Вірш: “Пристрасть”

Врятуй мені зотлілу душу й тіло,
Позбав тих пристрастей людських.
Богине долі, серце геть згоріло
Від почуттів йому близьких.

Неси мене край світу, позаочі
Усіх усюд, у інший простір й час.
Сховай, як зорі в небі опівночі
Ховаєш часом між небесних мас.

Себе втрачаю я і не знаходжу
Ні спокою, ні місця на землі.
Із кола б вийти, та сама не можу,
Тож борсаюсь у часовій петлі.

Невольна стала — в цім моя біда,
В чужій душі тону й не виринаю.
Як океан, вона, де я — вода,
Глибин якого до кінця не знаю.

© Сергій Ущапівський
06.09.2021

2 коментарі

  • Диво

    Не дай мені зломитись і упасти,
    Себе не розгубити в днях життя.
    Тонути хочу разом я у щасті
    Щасливим бачити своє й твоє буття.

    © Сергій Ущапівський

    • Сергій Ущапівський

      Люби мене однаково завжди,
      Який не був би в тебе настрій.
      Ти змін його в собі не жди,
      Най буде різним той сценарій.

      Люби мене в хвилини смутку,
      Розвію вмить його теплом, що є душі.
      Зроблю те навіть дуже хутко,
      Не замикайся з ним, прошу, в глуші.

      Люби так як нікого і ніколи,
      Візьми в мені і просто розчинись.
      Твоя любов — це щастя видноколи,
      Тож тільки в ній візьми і не спинись.

      © Сергій Ущапівський
      10.03.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.