Поезія

Вірш: “Прозріння”

Дивлюсь у дзеркало і бачу там картину:
Жіночу постать зовсім стомлену в роках.
 Вже посивілу від життя наполовину,
 З останніх сил тримає все в своїх руках. 

В очах знайомий сум у неї помічаю, 
Незбутих мрій в зіницях бачу міражі. 
Здається навіть, що так само відчуваю, 
Хоча ми справді зовсім різні та чужі.

 …Вдивляюсь в неї — все таке знайоме, 
І навіть тінь до болю рідна в тому склі. 
Прозріння вмить трапляється свідоме —
То відображення мене у кришталі…

© Сергій Ущапівський
11.11.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.