Поезія

Вірш: “Прозріння”

Мені б спинитись взяти в часі хоч на мить, 
Допоки рання ще пора моя осіння. 
Крізь стогін пам’яті відчути, що болить: 
Думки мої чи долі дикі потрясіння? 

Чи, може, вічності усе оте святе, 
Яке пройшло крізь мене, як вода між пальців? 
Прозрінням сповнити в собі пусте
І мати мудрість день благим почати вранці.

Щоб на долонях з-поміж ліній візерунків
Відчутне більше щось було в моїх руках. 
Із тисяч див від долі, сотень подарунків —
Найбільшим людяність зростала у роках...

© Сергій Ущапівський
25.11.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.