Мені б спинитись взяти в часі хоч на мить,
Допоки рання ще пора моя осіння.
Крізь стогін пам’яті відчути, що болить:
Думки мої чи долі дикі потрясіння?
Чи, може, вічності усе оте святе,
Яке пройшло крізь мене, як вода між пальців?
Прозрінням сповнити в собі пусте
І мати мудрість день благим почати вранці.
Щоб на долонях з-поміж ліній візерунків
Відчутне більше щось було в моїх руках.
Із тисяч див від долі, сотень подарунків —
Найбільшим людяність зростала у роках...
© Сергій Ущапівський
25.11.2021
