Мені б любові врешті випити сповна,
П’янкого трунку, що ночами сниться.
У вир пірнути той, який не має дна,
Тримала міцно щоб твоя десниця.
Я знаю, сильно любиш ти одну мене,
Жага любові понад все тобі потрібна.
У ній живе твоє натхнення потайне,
Ліричній музі в ньому начебто подібна.
А я в тобі інакший світ собі відкрила,
Просторів досі ще не знаних у роках.
Ти вітер той, що дме в мої вітрила,
І є таким величним у моїх думках.
…Відверто в цьому врешті-решт зізнаюсь,
Між іншим, голос твій — то наче камертон.
Із ним лягаю спати, так і прокидаюсь,
Із ним і серце б’ється навіть в один тон…
© Сергій Ущапівський
30.01.2022
