Поезія

Вірш: “П’янка любов”

Мені б любові врешті випити сповна, 
П’янкого трунку, що ночами сниться.
У вир пірнути той, який не має дна,
Тримала міцно щоб твоя десниця. 

Я знаю, сильно любиш ти одну мене, 
Жага любові понад все тобі потрібна.
У ній живе твоє натхнення потайне,
Ліричній музі в ньому начебто подібна.

А я в тобі інакший світ собі відкрила, 
Просторів досі ще не знаних у роках. 
Ти вітер той, що дме в мої вітрила, 
І є таким величним у моїх думках.

 …Відверто в цьому врешті-решт зізнаюсь, 
Між іншим, голос твій — то наче камертон.
Із ним лягаю спати, так і прокидаюсь, 
Із ним і серце б’ється навіть в один тон…

© Сергій Ущапівський
30.01.2022

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.