Поезія

Вірш: “П’янка любов”

…Тож що ж тепер я маю на остачу? 
Печаль в душі, скорботу у очах. 
Від них я іноді безбожно тихо плачу, 
Ще спозарання, навіть по ночах…

Було усе… земля здавалась раєм, 
Мій погляд стиг в туманному вікні. 
Майбутнє спало десь за небокраєм
І не боліло ще воно мені. 

П’янка любов… свою співала правду
Я чула голос крізь бар’єри перепон
Її сприймала, наче воду, спрагло, 
Без перестанку і без зайвих заборон…

Чи то жага моя безмірна винувата, 
А може, витівки усіх моїх дурниць. 
Тепер сльозами є за них відплата, 
Їх буде море… із очей моїх криниць. 

І хоч душа моя навік від того стерпне, 
Скує достоту серце диким відчуттям, 
В печалях пам’яті любитиму нестерпно
Ще тим знайомим їй щасливим почуттям…

© Сергій Ущапівський
11.12.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.