…Тож що ж тепер я маю на остачу?
Печаль в душі, скорботу у очах.
Від них я іноді безбожно тихо плачу,
Ще спозарання, навіть по ночах…
Було усе… земля здавалась раєм,
Мій погляд стиг в туманному вікні.
Майбутнє спало десь за небокраєм
І не боліло ще воно мені.
П’янка любов… свою співала правду
Я чула голос крізь бар’єри перепон
Її сприймала, наче воду, спрагло,
Без перестанку і без зайвих заборон…
Чи то жага моя безмірна винувата,
А може, витівки усіх моїх дурниць.
Тепер сльозами є за них відплата,
Їх буде море… із очей моїх криниць.
І хоч душа моя навік від того стерпне,
Скує достоту серце диким відчуттям,
В печалях пам’яті любитиму нестерпно
Ще тим знайомим їй щасливим почуттям…
© Сергій Ущапівський
11.12.2021
