І не кажи, що не буває,
Бо доля, що не хоч дає.
Випробування посилає
Тим, хто із нею заграє.
Бува, як дівка чорноброва,
Свідомість нашу присипає.
В словах, мов патока медова,
Нас потім довго ще діймає.
А часом, попри всю розпуку,
Ми відчуваєм, як тримає
Дівча нас впевнено за руку,
Та при потребі обіймає.
Нам надає чогось нового,
Що тільки тішить кожен день.
Не вимагає в нас нічого,
Аби прислухався лишень.
…І тільки нам насправді знати,
З ким треба вік свій провести,
Щоб щастя вміло збудувати,
Гіркого горя не нести.
Цих пані стрінем на шляху,
Їх знає світу давня первозданність
Ім’я у них — батіг страху:
Розсудливість та недалекоглядність.
© Сергій Ущапівський
19.07.2021