Роки ідуть, не стишують ходу,
Час від часу біжать собі в нікуди.
Себе я в дзеркалі ще бачу молоду,
Мене такою знають всі довкола люди.
Літа мої сховались між волосся
Сріблястим інеєм, їх інші споглядають,
Відбитки того, що зі мною відбулося,
Туманом сизим поверхнево осідають.
Там все побачене й відчуте,
Там пережитки днів життя.
Мабуть, усе, що є почуте,
І що — вже частка забуття.
Та не соромлюсь я того,
Що відбулося й тільки буде.
То частка досвіду мого,
Який свідомість не забуде.
© Сергій Ущапівський
03.04.2021
