Сама від себе хочу у відпустку,
Піти край світу, далі від людей.
Речей дещицю замотати в хустку,
Тих, що тепло ховають між грудей.
Сховатись десь хоча би ненадовго,
Саму себе забуту врешті віднайти.
Посеред всесвіту такого молодого,
З яким так щиро ми говоримо на «ти».
Думки свої пустити, наче коней,
У безвість вічності, яку дарує тиша.
І мить оту відчути між долоней,
В молитві, як стаю усе сильніша.
…Набутись вдосталь в новім відчутті,
Набратись світла і позбутись тьми.
Щоб речі, знайдені у тому відкритті,
Мене ріднили з усіма людьми…
© Сергій Ущапівський
22.11.2021
