Поезія

Вірш: “Сентиментальна досконалість”

Щоденно згадую спочатку
Себе малям і рідну хатку. 
Не прагнув ще тоді спочинку, 
Матусю смикав за хустинку.

 Втішався пустощам дитячим
І дивувавсь усім ходячим. 
Такі поважні, всі серйозні —
Ті люди зрілі, подорожні. 

Куди ж дитині знати речі, 
Що тиснуть їм усім на плечі. 
Її ще вік ледь розпочався, 
На ноги тільки він зіп'явся. 

Ще долю геть не потривожив, 
Ніхто іще не насторожив, 
Не дав відчути почуттів —
Усіх смаків, усіх сортів. 

…Втираю очі і лице, 
Щоб не помітив люд оце. 
І не признав в мені за слабкість
Сентиментальну досконалість…

 © Сергій Ущапівський 
08.11.2021

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.