Поезія

Вірш: “Найвища мета”

…І зрештою, як складно б не було, 
А треба жити далі, слід лишити вічний. 
Із добрих справ і не творити зло, 
Яким би, зрештою, не відчувався відчай. 

В собі зуміти сили вкотре віднайти, 
І власну прикрість взяти й пережити. 
Заради того, щоб добитися мети, 
Як Бог навчав усіх воістину любити. 

Зробитись зрячим на чужу біду, 
Не похитнутись думкою про поміч. 
І мати впевнену життям ходу, 
Страхи свої пустити світом врозтіч. 

Людина ж не для того в світ прийшла, 
Аби так раптом щезнути безслідно. 
З собою кожна щось корисне принесла, 
Тож щось лишити має відповідно. 

Тут головне потрібно пам’ятати, 
Не втрапити душею в морок тьми. 
У кожній дії — відповідні результати,
 Тому не всіх зовемо ми людьми…

© Сергій Ущапівський
17.04.2022

2 коментарі

Добавити коментарій

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.