"Скажи мені ти, мамо рідна,
Чом важко іноді бува?
Відчутна біль така нестримна,
Що зайві будь-які слова.
Незрозуміле є в тім дійстві:
Болить сильніше, ніж рука,
Що вразиш, було, у дитинстві,
Десь ненароком обпіка.
Чому тепер не діє ласка,
Коли мене ти обійма?
Куди поділася та казка?
Чому інакше все сприйма?"
Відчутно було, що матусі
Боліло в час той міцно теж.
Помітний він у кожнім русі —
Здавалось, біль не має меж.
Та тільки мовила тужливо:
"Мій любий сину і дитино,
В життя є й інша сторона.
Відчує справжня це людина,
Якщо такою є вона.
Дорослим став — і все змінилось,
І те, що так тобі щемить, —
То не провина, що з’явилась,
То правда так тобі болить.
Навчився врешті розрізняти,
Що не добром повсюди платять.
Образи можуть вслід жбурляти,
Як щось не так — ще й звинуватять.
Така вже правда, любий сину,
Таким доросле є життя.
Не відчувай за те провину,
Позбавсь сумного почуття.
Зумій ті речі роздивитись,
Коли, здавалось, сил нема,
В душі до Бога помолитися —
Він силу духу підніма.
Я ж попрошу собі одного:
Щоб він беріг твоє життя.
Хай не для мене, то для нього
Ти був малесеньким дитям...".
© Сергій Ущапівський
09.05.2021
