
Вірш: “Скарби душі”
Ніщо і ніде не чекає людину, Сама із собою приносить у днину, Що має у серці, своїй голові Чесноти відомі, а також нові. Любов — незрадливу, яскраву та світлу До близьких людей, до природи і світу. Щастя — у сталу і звичну буденність, Ніжність — у дружбу, її повсякденність. …Бо так у житті вже чомусь повелося: Людство на ноги як ще зіп'ялося, В душу складає, неначе в торбину, Все, чим багате, і так до спочину… © Сергій Ущапівський 23.09.2021


