Вірш: “Скарби душі”

Ніщо і ніде не чекає людину,
Сама із собою приносить у днину,
Що має у серці, своїй голові
Чесноти відомі, а також нові.

Любов — незрадливу, яскраву та світлу
До близьких людей, до природи і світу.
Щастя — у сталу і звичну буденність,
Ніжність — у дружбу, її повсякденність.

…Бо так у житті вже чомусь повелося:
Людство на ноги як ще зіп'ялося,
В душу складає, неначе в торбину,
Все, чим багате, і так до спочину…

© Сергій Ущапівський
23.09.2021