Слова живі, хоча вони й мовчать,
Говорять в час, як трапляться зіниці
Людей, яким вони, як біль болять,
Яких з мільярдів є на світі одиниці.
Злітають з вуст прямісінько у простір,
Ще ледь свідомість розпізнала відчуття.
Від чого часом їх промовити непросто
До тих людей, із ким єднають почуття.
В словах є все, з чого створив Бог всесвіт,
Вони — матерія всього, що є, буття.
І навіть в час, коли все піде в безвість,
Постануть свідком нашого життя.
Залишать слід вони у створених книжках,
У римах віршів, хтось напише навіть повість.
І буде диво справжнє видно в тих рядках,
Людської долі самобутність й неповторність.
© Сергій Ущапівський
09.11.2021
