Розповім я тобі про дороги
І про те, скільки ними блукав.
Переповнений болем тривоги
Від того, як тебе там шукав.
Буде довга моя та розмова
Про скитання і муки без меж.
Все питатиму знову і знову,
Чи шукала життям мене теж?
Чи страждала незримо так само,
Чи змогла обійти всі мости?
Чи казала: «Стомилася, мамо,
Сили далі немає вже йти».
Вірю, важко давалися кроки,
Перехрестя щоб всі оминути,
Щоби селеві дикі потоки
Не дали в вирі днів потонути.
Ми змогли зберегти вдвох обачність,
Із мільйонів мільярдів знайшлися таки.
Найцінніша оця однозначність —
І ніяк не інакше, ніяк навпаки.
Спокій врешті тепер поселився у грудях,
Відчуття нереальні, неначе я сплю.
Ті промінчики сонця, що бачу у людях,
Зрозуміти дають: поряд та, що люблю…
© Сергій Ущапівський
01.02.2022
