Поезія

Вірш: “Спогади”

Шляхи розходяться — та спогади живуть,
 Неначе тінь, перед очима виринають. 
Повільно так у них вони пливуть
І далі знову десь у вічності зникають. 

Свідомість наша — їхній океан, 
Його безмежність просто неосяжна. 
І навіть через споминів туман
 Картина бачиться із них вітражна.

 …І завмирає часу плин, 
Вмить постає ота реальність, 
Де ти не був іще один, 
Де не відчутна ще фатальність…

Стає інакшим навіть погляд, 
В очах ще миті незабутні, 
Які лишилися як спогад 
І щемом в серці ще відчутні.

© Сергій Ущапівський
15.10.2021 

Leave a Reply

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *