Шляхи розходяться — та спогади живуть,
Неначе тінь, перед очима виринають.
Повільно так у них вони пливуть
І далі знову десь у вічності зникають.
Свідомість наша — їхній океан,
Його безмежність просто неосяжна.
І навіть через споминів туман
Картина бачиться із них вітражна.
…І завмирає часу плин,
Вмить постає ота реальність,
Де ти не був іще один,
Де не відчутна ще фатальність…
Стає інакшим навіть погляд,
В очах ще миті незабутні,
Які лишилися як спогад
І щемом в серці ще відчутні.
© Сергій Ущапівський
15.10.2021
