Вірш: “Спогади”

А спогади — як кадри кінострічки, 
Тривалість котрої іде усе життя, 
Як хвилі неспокійної геть річки —
Так часом випливають з забуття. 

Пливуть вони отак собі поволі, 
Німе кіно — порожній кінозал.
 Глядач один — такий уже знайомий,
 Тож тихо всюди і нема похвал. 

Він же актор і автор тої стрічки,
 Журі — свідомість і його буття.
 Софітів сяйво чи кіптявість свічки
Вглядіти зможе, як мине життя. 

© Сергій Ущапівський 
04.03.2021